Новорічний вечір
Довгоочікуваний вечір відбувся для наших старшокласників на якому змагалася команда Діда Мороза і команда Снігуроньки у грі "Хто зверху". Перемогла дружба. Неймовірні подарунки підготувапли учні 11 класу для усієї аудитирії, вони разом з Вірою Сердючкою привітали всіх з наступаючим новим 2022 роком. А учні 9,10 класів заспівали новорічні пісні. Всі були в гарному настрої і отримали море позитивного настрою.
Свято Миколая!!!!
Насичений подіями рік добігає кінця, і наступає довгоочікувана казкова пора, коли дива стають реальністю. В ніч з 18 на 19 грудня Святий Миколай спускається із небес, щоб нагородити малюків за їх добрі вчинки. Найбільш щиро, з великим захопленням і радістю сприймають це свято діти, бо Святого Миколая завжди вважали їх покровителем і заступником. Тож сьогодні і до наших учнів завітав Святий Миколай із подарунками, які подарувала нам Олена Миколаївна Байдукова. Дякуємо!!!!!
10 грудня міжнародна спільнота відзначає День прав людини (Human Rights Day). Саме у цей день в 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини.
Загальна декларація прав людини є видатним документом в історії людства. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Загальною декларацією прав людини започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру.
До створення цього універсального документу не існувало ефективного та дієвого механізму захисту основоположних і невід’ємних прав людини. Особливо гострим стало питання захисту прав людини після Другої світової війни. Увесь світ тоді об’єднався заради однієї спільної мети – створення єдиної міжнародної системи захисту прав людини.
У Преамбулі Загальної декларації прав людини Генеральна Асамблея зазначила, що «проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією».
Ще одним міжнародним актом, покликаним гарантувати захист прав людини, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.
Україна, будучи державою-членом Ради Європи, 17 липня 1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини.
Конвенція не лише спрямована на захист широкого спектра громадянських та політичних прав, а запровадила ефективний механізм забезпечення прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав.
Сьогодні Україна, як і весь світ, зіштовхнулася із особливою жорстокістю та неповагою до прав людини. Окупація Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, порушення прав людини цією державою на тимчасово окупованій території України АР Крим, агресія Російської Федерації на сході України, численні терористичні акти та військові конфлікти по всьому світу свідчать про неспроможність як окремих держав, так і світової спільноти забезпечити на належному рівні захист прав людини і основоположних свобод.
Тому як ніколи суспільство має згуртуватися для досягнення спільної мети – захисту прав людини та створення сприятливих та безпечних умов життя в усьому світі.
7 грудня у світі третє відзначають День української хустки. Вона є не тільки елементом вбрання, але і важливим національним оберегом.
Це свято почали відмічати з 2019 року, щоб об'єднати жінок в усій країні та вшанувати важливі традиції. Хустка з давніх часів була важливим символом української культурної спадщини. Їх передавали у спадок за жіночою лінією і оберігали, адже це була сімейна реліквія.
Про те, наскільки важливою для українських жінок була хустка, свідчить історія, що сталась навесні минулого року на Закарпатті: там 92-річна бабуся втекла із домашнього карантину через вікно і пройшла пішки чималий шлях, щоби купити хустку до Великодня.
Хустка завжди вважалась оберегом. Якщо хлопець збирався у далеку дорогу, дівчина давала йому свою хустку, в знак того, що чекатиме його.
З нею також пов’язано чимало народних обрядів та ритуалів. Наприклад, якщо у сім'ї хворіло немовля, його сповивали у мамину хустку. Якщо думали, що дитину зурочили, її обличчя витирали сподом спідниці або виворотною стороною ношеної хустки. За традицією, це мало оберігати малюка від хвороб та злих думок і очей.
Хустка була основним головним убором, який жінки носили протягом цілого року. Влітку носили лляні, ситцеві чи шовкові, а взимку — вовняні.
Після того, як дівчина вийшла заміж, їй було заборонено з’являтись на людях з непокритою головою, а тим більш — з розпущеним волоссям. У народі це називали «засвітити волосся». За народними уявленнями така жінка викликала хвороби, неврожай та пошесті. В Україні жінкам досі не можна входити до церкви з непокритою головою.
Значну роль відігравала хустка під час весілля. Якщо хлопець мав серйозні наміри щодо дівчини (одружитись з нею), він дарував їй дорогий подарунок — чоботи, намисто або хустку. Потім нею «покриватимуть» молоду на весіллі.
Покриття голови молодої - настільки ж важливий ритуал, як і розплітання коси. Весільний коровай дружби також обов’язково несли на хустці, а його шматочки роздавали гостям за допомогою маленьких хусточок — не «голими» руками.
Хустка була «індикатором» соціального статусу жінки. Незаміжні дівчата зазвичай носили вінки або стрічки у волоссі і їм було необов’язково покривати голову. Якщо ж вони одягали хустку, то зав’язували її вінкоподібно. Після весілля дівчина обов’язково починала покривати голову.
Відповідно до віку, вони також поділялись за кольорами. Молоді дівчата обирати світлі, яскраві хустки (також білі), старші жінки — темні. Вдови були зобов’язані носити чорні головні убори.
Також хустка позначала рівень достатку сім'ї. Її тканина та оздоблення свідчили про те, наскільки заможного чоловіка або придане мала жінка. Забезпечені панянки носили хустки з натуральної вовни або шовку.
В залежності від регіону, жінки використовували різні способи зав’язувати хустки. Наприклад, на Півночі її в’язали під підборіддям, а кінці зав’язували на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. На території Середнього Подніпров'я хустку драпірували довкруги голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка.
Хустки бували фабричними та домотканими. Як правило, їх виготовляли власноруч або купували у жінок, які вміли це робити. На верстатах ткали однотонний квадратний відрізок тканини і нав’язували на ньому тороки. Інколи кінці хусток вишивали однотонними або різнокольоровими нитками — їх залишали на свята або для урочистих подій.
Сьогодні хустки повертаються в моду. Їх використовують у своїх колекціях як українські, так і закордонні дизайнери. Наприклад, у своїй колекції Затемнення українська дизайнерка Соня Солтес створила сорочку з вшитою додатковою планкою, яку можна пов’язати як хустку. А в сезоні осінь-зима 2020, хустка стала важливим трендом, яким модельєри радять замінити звичайні шапки, шарфи або капюшони.
З днем української хустки!
1 грудня уся світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Цього дня людство згадує про те, яку серйозну загрозу для життя несе ця глобальна проблема.
Цей день з’явився в календарі трохи більше, ніж чверть століття тому – в 1988 році. Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це ще одна нагода привернути увагу суспільства до проблем ВІЛ-інфікованих, замислитись над тим, як запобігти поширенню хвороби та згадати про важливість вчасної діагностики ВІЛ-СНІД.
Уперше захворювання на СНІД (синдром набутого імунного дефіциту) було виявлено в 1980 році в Нью-Йорку і Каліфорнії серед гомосексуалістів і наркоманів, що використовують внутрішньовенне введення наркотиків. За декілька років поширення СНІДу набуло характеру всесвітньої епідемії, що охопила населення практично усіх країн. До 1996 року у світі нараховувалося вже більше ніж 21 мільйон інфікованих.
У 1988 році серйозно стурбованими урядами була організована зустріч міністрів охорони здоров’я найбільших країн світу. На ній уперше привселюдно пролунав заклик до соціальної терпимості та розширення обміну інформацією щодо ВІЛ-інфікованих. Тоді також було вирішено оголосити 1 грудня Міжнародним днем боротьби зі СНІДом.
За оцінками ЮНЕЙДС, 35,7 мільйона осіб у віці від 15 до 49 років інфіковані ВІЛ, з них 26 мільйонів – працюючі люди.
У листопаді 2013 року Кабінет міністрів України затвердив Національну програму протидії ВІЛ/СНІДу в Україні на 2014-2018 роки. Завдання нової Загальнодержавної програми полягає в посиленні найбільш ефективних заходів і напрацювань попередньої п’ятирічної програми з урахуванням провідного міжнародного досвіду та експертних рекомендацій Організації об’єднаних націй.
21 листопада вся країна відзначає День Гідності та Свободи. Свято встановлено на честь двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії - Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.
Цього дня ми віддаємо належну шану патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року - лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.
З нагоди відзначення Дня Гідності та Свободи, у Саксаганському районі на території військової частини 3011, відбудеться урочиста церемонія покладання квітів до пам’ятника Олександру Радієвському та до меморіальних дощок загиблим військовослужбовцям частини.
День Гідності та Свободи – особлива дата для кожного свідомого українця, для кожного справжнього патріота, адже саме в цей день найгостріше відчувається сила єдності та безмежна гордість за те, що наша Батьківщина багата на справжніх героїв з великим серцем і високим духом, спроможних захистити національну свободу та боротися за щасливе майбутнє прийдешніх поколінь.
Низький уклін всім захисникам української державності, які назавжди залишаться в пам’яті народу та будуть гідним прикладом для майбутніх поколінь!
З метою запобігання виникнення надзвичайних подій , учасниками яких є діти та підлітки, а також, закріплення знань, умінь і навичок, отриманих під час вивчення шкільного курсу «Основ здоров’я» та відпрацювання дій дітей у випадку виникнення надзвичайних ситуацій , в тому числі пожеж. У закладі були проведено ряд заходів
9 листопада – День української писемності та мови
Кожного року, 9 листопада, в Україні відзначають День української писемності та мови. Свято започатковано в 1997 р., коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».
Дата Дня української мови та писемності припадає на православне свято – день вшанування преподобного Нестора-літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Адже дослідники вважають, що саме з його праці починається писемна українська мова. Колись навіть дітей віддавали до школи саме у цей день, після служби у церкві, де молились та просили у Нестора-літописця аби благословив майбутніх учнів. Це й не дивно, адже преподобний здобув всесвітню славу взявши участь у літописанні Київської Русі і залишивши світу неоціненний скарб – «Повість минулих літ».
Назву «українська мова» вживали, починаючи з XVI ст., на позначення мови українських земель Речі Посполитої, однак до середини XIX ст. основною назвою мови, що тепер зветься українською, було поняття «руська мова». Це почало вносити плутанину від моменту приєднання України до Московії та згодом Російської імперії, оскільки росіяни у XVIII ст. стали позначати свою мову схожим прикметником (рос. «русский языкъ»). Після певного періоду вагань, під час якого мову України намагалися відрізняти від російської за допомогою різних назв, поняття «українська мова», зрештою, поступово перемогло в усіх українських регіонах.
Українська мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Число мовців – понад 45 млн, більшість яких живе в Україні. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українська є другою чи третьою слов’янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов’янської мови – полянського, деревлянського та сіверянського. З погляду лексики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики), потім польська (70% спільної лексики) і словацька (68% спільної лексики). Упродовж століть українська мова, так само як і її носій – український народ – зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, зважаючи на те, під чиєю владою опинялася Україна. Нині українська мова має державний статус, але зазіхання на неї з боку кремлівських можновладців та місцевих українофобів і русифікаторів не припиняються.
Отже варто докладати зусиль аби українська мова не тільки зберігалася, але й розвивалася. Нею варто розмовляти, писати, послуговуватися будь-де, адже вона наша рідна мова.
У День української писемності та мови за традицією:
1. Покладають квіти до пам’ятника Несторові-літописцю.
2. Відзначають найкращих популяризаторів українського слова.
3. Заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою
4. Стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.
Конкурс проводився за підтримки Міністерства освіти та науки та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників – понад 5 млн із 20 країн світу.
19 цікавих фактів про українську мову:
Двоїна – втрачена ознака української мови, про яку сьогодні мало хто знає. Наприклад, казали не «два слова», а «дві слові». Двоїну примусово вилучили у 1933 р. задля знищення рис української мови, які відрізняли її від російської.В українській мові існує три форми майбутнього часу: проста, складна і складена.У 1918-1920 рр. українська мова була офіційною мовою Кубанської Народної Республіки. Так, значно ширшими були межі поширення української мови раніше. Слід лише поглянути на мовну карту 1871 р., де солов’їна розлітається «Від Сяну до Дону».Українська мова тісно пов’язана зі старослов’янською – спільною мовою предків всіх сучасних слов’ян.За доведеними результатами дослідження вченого В. Кобилюха наша мова сформувалась ще Х-IV тис.р. до нашої ери. Тож походження багатьох слів слід шукати в санскриті, а не в російській, німецькій, турецькій, грецькій та інших мовах. Адже вони виникли значно пізніше за українську.Надавати усім словам зменшувально-пестливу форму – це мабуть не тільки особливість мови, а й особливість нашого народу. Навіть державний гімн містить пестливі слова типу «сторонці». Та що там – навіть «воріженьки» у нас звучить надзвичайно лагідно.Попри пестливе звернення до воріженьків, українці все ж сильний народ, який вміє за себе постояти. Про це свідчить словник синонімів, у якому найбільше синонімів, аж 45, має слово «бити».Найбільша кількість слів в українській мові починається з літери «П». Найменш уживаною виявилась літера «Ф». У більшості випадків, слова які починаються з цієї літери, запозичені з інших мов. А ви ніколи не помічали, як старенькі люди вимовляють замість «Ф» – «ХВ»? (фіртка – хвіртка, фанера – хванера, Федір – Хведір).7 відмінків іменника, до яких ми звикли, вирізняють українську мову серед східнослов’янських. Сьомий, кличний відмінок, існує лише в граматиці древніх мов: латині, грецькій та санскритській граматиці.В українській мові дві букви «г». Раніше, одна із них, яка позначається як «ґ», була вилучена з уживання, але в 90-ті роки знову увійшла в українську мову.Назви всіх дитинчат тварин в українській мові відносяться до середнього роду.Починаючи з ХVIII ст. і до ХІХ ст. в українській мові використовувалося до п’ятдесяти різних систем письма! Тому за кількістю орфографії українська мова перевершує навіть найскладнішу – монгольську.В кінці XVI ст. – на початку ХІХ ст. в Україні використовувалася система письма під назвою «козацький скоропис», у якій начертання деяких букв відрізнялися від прийнятих у кирилиці.Українська мова має напівофіційний статус в США (округ Кук штату Іллінойс). До округу входить Чикаго разом з передмістями. А українська мова була обрана як одна з найбільш вживаних мов у даній місцевості.В українській мові й донині збереглися назви місяців з давньослов’янського календаря. В «Остромировому Євангелії» (XI ст.) та інших найдавніших пам'ятках писемності січню відповідала назва просинець (бо в цей час ставало світліше), лютому – перетынъ (бо це був сезон вирубки лісу), березню – сухыи (безводний; є версія, що в деяких місцях вже підсихала земля), квітню – березень, березозолъ (імена, пов'язані з березою, що починає цвісти), травню – травень (від «трава»), червню – изокъ (коник; запозичено зі ст.-болг.), липню – червень, серпень (від «серп», що вказує на час жнив), серпню – загравъ (від «заграва»), вересню – рюєнъ (можливо, від «ревіти», рев тварин), жовтню – листопадъ, листопаду-грудневі – грудень (від «груда», «грудка» – мерзлі горбки на дорозі), іноді – студень. Так само слід враховувати, що наведені давньоруські місяці є такими, ймовірно, тільки для певних земель.Найдовше слово в українській мові – «дихлордифенілтрихлорметилметан». Назва хімікату для боротьби з шкідниками складається аж з 30 літер!Сучасна українська мова налічує близько 256 тис. слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються до сьогодні.Івана Котляревського не дарма вважають основоположником нової української мови. Офіційно вважається, що саме після видання його «Енеїди», наша мова була прирівняна до літературної.Значна кількість вживаних до сьогодні українських слів та мовних коренів прийшли до нас ще з часів трипільської культури, про що свідчать топографічні назви, народні пісні дохристиянських часів та значний слід у древньо-індійській мові – санскриті, джерела якого дійшли до нас з давнини у 5 тис. р.
1 листопада в Україні відзначатиметься 103-тя річниця Листопадового чину та проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.
28 жовтня, у переддень річниці цієї знаменної події в історії національного державотворення, кафедра українознавства ЛНМУ ім. Данила Галицького організувала навчально-виховний захід для іноземних студентів англомовного відділення. Його провела доцентка кафедри Наталія Гірна.
Викладачка ознайомила майбутніх лікарів з історичними реаліями початку ХХ століття, коли внаслідок насильницького розподілу українські землі опинилися під владою Австро-Угорської та Російської імперій, а в роки І-ої світової війни українці змушені були воювати у складі армій держав-учасниць ворогуючих блоків. Вона розповіла, що війна пришвидшила розпад імперій, український народ отримав шанс на відновлення власної державності. Доповідачка детально зупинилася на історичних подіях кінця жовтня – початку листопада 1918 року, коли на західноукраїнських землях відбувалися події Національної революції – Листопадовий чин і проголошення Західноукраїнської народної республіки.
Під час проведення навчально-виховного заходу іноземні студенти дізналися про хід листопадового повстання, досвід проголошення Західноукраїнської народної республіки та героїчної боротьби УГА, що вкотре засвідчили віковічні прагнення та рішучість українського народу до волі та створення незалежної України.
На завершення заходу доцентка Наталія Гірна процитувала висловлювання відомого історика І. Лисяка-Рудницького, що «не соромно програти в боротьбі, адже вона стане прикладом і закликом для наступних поколінь борців за незалежність».
Довідка. ЗУНР була демократичною державою, що доволі незвично для початку ХХ століття, усі громадяни мали рівні права, конституція гарантувала широку автономію національним меншинам. На жаль, міжнародні обставини склалися несприятливо для українців. Із перших днів існування ЗУНР тривала українсько-польська війна, а на боці Польщі виступали країни Антанти, зокрема, Франція, що особливо негативно ставилася до українських державницьких прагнень. Долю ЗУНР вирішили сильніші держави – переможиці війни, розчленувавши її на окремі частини і передавши під владу сусідів.
